Мифи про хмари (частина 1)

Міфи про хмари (частина 1)

Існує безліч міфів про хмарну інфраструктуру. Один з них – колосальна економія при віртуалізації даних. Якщо дивитися «по верхах», твердження вірне. Але диявол в дрібницях.

Так чи інакше, обсяг даних компаній зростає з кожним днем: бази даних, поштові системи, корпоративні файлові сховища тощо збільшуються щодня. Компанії, що працюють на власному обладнанні (розміщеному в власних або комерційних центрах обробки даних) змушені стежити за технопарком, обслуговувати його, розширювати залежно від потреб бізнесу, амортизувати і замінювати обладнання.

Компанії з високою сезонністю закуповують обладнання з розрахунку пікових навантажень для забезпечення працездатності бізнесу круглий рік. Таким чином до 40% обладнання може простоювати до півроку в очікуванні «сезону».

Хмарна інфраструктура дозволяє масштабувати ресурси в залежності від необхідності: зменшувати або збільшувати виділені потужності. У розрізі року буде велика економія бюджету.

Але тут є і підводні камені. Сезонне коливання витрат може бути сприйнято як більш витратний спосіб реалізації ІТ-інфраструктури. При прорахунку хмарних рішень багато навіть досвідчених фахівців допускають ряд помилок, які призводять до подорожчання міграції даних.

Помилка перша: некоректний підрахунок ресурсів.

Часто при підрахунку віртуальних ресурсів беруть за основу параметри фізичних серверів, що в корені неправильно. Суть віртуалізації в тому, щоб використовувати ресурси фізичного «заліза» по повній. А значить хмарних ресурсів знадобиться менше, ніж фізичних, щоб забезпечити стабільну роботу бізнес-процесів.

Бувають випадки і навпаки. Компанія намагається вмістити обсяг даних, призначений, наприклад, для 4х віртуальних машин, в 3, обрізає об’єм оперативної пам’яті або кількість ядер, економить на ліцензування. Для чого? Щоб заощадити на постійних витратах. До чого це може призвести? До нестабільності роботи інфраструктури, падінням продуктивності і втрати даних.

І в першому, і в другому випадку результат буде зворотним від бажаного і зовсім не передбачуваним як для компаній, так і для постачальника послуг.

Помилка друга: відмова від детального бюджету.

Деякі керівники міркують так: «давайте зараз що-небудь впровадимо». І саме «що-небудь» вони і впроваджують: без детально описаного технічного завдання, підрахунку потрібних ресурсів зараз, а не через рік, з туманним переліком бізнес-процесів, які будуть працювати у віртуальному середовищі. Як фінал – несподіваний результат не тільки для замовників, але і для компаній, що надають хмарний сервіс.

Помилка третя (що випливає з попередньої): відсутність карти бізнес-процесів і аудиту ІТ-інфраструктури.

Є компанії, які в жазі заощадити бюджет, відмовляються від внутрішнього аудиту ІТ-інфраструктури. Будь-яка компанія може піти двома шляхами: вибрати рішення самостійно або звернутися до фахівців, які з досвіду реалізованих проектів, зможуть підказати як краще оптимізувати інфраструктуру, знайдуть рішення, які не лежать на поверхні. Так, витративши на аудит, можна заощадити надалі на щомісячних платежах і підвищити працездатність бізнесу.

Помилка четверта: економія настане відразу ж.

На жаль, це не зовсім так. Для того, щоб перенести ІТ-інфраструктуру підприємства в хмару, необхідно вкласти кошти в налагодження процесів, вибір рішень. Як і будь-які зміни, міграція тягне за собою витрати людських і фінансових ресурсів. По суті, перенесення процесів в хмару змінює роботу всього бізнесу, переводить підприємство на новий рівень технологічного розвитку. В результаті компанія отримує беззаперечні вигоди: підвищення ефективності роботи, зручність використання ресурсів для всіх співробітників, акумулювання звільнених ресурсів для розвитку бізнесу вцілому.

Як резюме вищесказаного, хочеться відзначити, що перенесення даних в хмару – це новий виток розвитку компанії, у якого є свої плюси і мінуси. Але якщо робити все грамотно і не намагатися заощадити там, де варто витратитися, то ефект приємно здивує будь-якого скептика.